Коли приходить Дух Святий?

            Найперше хочу привітати всіх охрещених братів і сестер із днем народження Церкви Христової. Це свято справжніх християн, бо без Духа Святого нема Церкви. Тому не дивуймося інколи що в церкві нема Церкви, бо там нема Духа. Того Духа що Його неможливо описати, до Нього не можна доторкнутися, Його навіть важко відчути – Ним треба жити! Але як? Як приходить Дух Святий?

            У тексті Євангелія від Івана (7,39) який читається на свято П’ятидесятниці знаходимо відповідь: «Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений». А коли прославився Ісус? На хресті. Тоді коли віддав себе всеціло в жертву за наше спасіння, коли виконав завдання Отця. Тільки тоді починає діяти Дух, коли людські ресурси вичерпано і гостро стоїть питання «А що далі?».

Отже, передумовою приходу і дії Духа Святого є слава, яка має бути віддана Христові-Спасителеві, та наша активна діяльність на благо Церкви і люду Божого. Без цих двох чинників будь-які розмови про духовність є пустим звуком. І на жаль, багато людей і священиків звикло до цього пустодзвону. Певно, так простіше не треба нічого робити, а лише чекати на «плоди» своїх вишуканих молитов. Тільки забувають бідні про те, що плоди Духа Святого походять від Його дарів, які Дух дарує лише тим, хто активно діє.

Катехизм нас вчить, що є 7 дарів Духа Святого: мудрість, розум, рада, кріпость (сила), знання, побожність і страх Божий. Це речі, які практично неможливо здобути самому – вони є ДАРОМ. Вартувало б застановитися над значенням кожного із цих дарів, та за браком  такої можливості хотів би звернути увагу лише на один із них – «кріпость», чи в іншому варіанті «сила». Ця харизма дуже важлива для націоналіста. Нас часто звинувачують у тому, що ми використовуємо силу. Ну а як може бути інакше, якщо нам її дає Святий Дух. Це Його дар, ми мусимо ним ділитися, особливо з тими, кому чуть-чуть чогось бракує. Нас звинувачують в насиллі, - не біда, аби не в знущаннях та бездіяльності.

Хто має право на силу? Чи держава, яка брудними руками безсовісних чинуш і мєнтів побиває патріотів і кидає їх в тюрми? Чи вічнобухі сєпари з денееровскімі законами? Чи український народ, який хоче навести порядок у своїй хаті і нарешті вигнати тих глистів-паразитів з свого нутра? Як думаєте, хто з цих вищеназваних отримав цей божественний дар – силу?

Та не забуваймо і про інші дари, без яких дар сили стає руйнівним. Це в першу чергу мудрість і страх Божий. Силу треба вживати мудро, боячись скривдити невинного, тоді це по-Божому.

Щойно прийнявши від Духа Святого дари, людина може принести плоди. І знову звертаємось до Катехизму, який каже, що є 9 плодів Святого Духа: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віра, лагідність та поміркованість. Напевно, першочергово увагу всіх привернуло слово «мир», яке ми найчастіше тепер чуємо, і хотіли б щоб він нарешті запанував на нашій землі. Так ось, шановні Миротворці і противні їм «миролюби», яких розвелося тепер як бактерій в цвилому сирі, запам’ятайте одне – ніколи ви не отримайте миру, якщо не будете використовувати дар сили. Плід миру є похідним від дару сили, і не інакше. Всі крутії, які думають що можуть обманути Духа Святого закінчують (ой, який нетолерантний поступок апостола Петра!) як Ананія і Сафіра з Діянь апостольських.

Отже, схема проста: віддаймо славу Христові-цареві і всіма силами й можливостями трудімося над здобуттям блага. І тоді, коли ми побачимо, що наших ресурсів замало, а так стається завжди, коли працювати совісно, зможемо прийняти дари Святого Духа, зокрема мудрість і силу, плодом яких щойно і буде правдивий мир!

Великий Бог християнський! Слава Йому!   

Звернення головного капелана «Правого сектору» Русича до митрополита Львівського РКЦ Мечислава Мокшицького

Преосвященіший владико! Моє звернення напевно не так до вас, як до всієї християнської спільноти в Україні, і не тільки. Чому не стільки до вас? Тому що, по-перше, ви банально не звертаєте уваги на таких як я «уніятів», а по-друге, може ви й прочитаєте це, але після того, як це зроблять ваші вірні, які «ласкаво» повідомлять вас про «писанину якогось українського попа-бандита».

Напевно, не один мудрагель читаючи це потирає руки в швидкому очікуванні купи брудних і лайливих слів від головного попа-націоналіста, чи серії докорів та погроз «нікчемним ляхам», чи вишуканого богословського дискурсу з беззаперечними логічними і богословськими вказівками на ваші помилки та блуди. Все це належить до речей які можна без труднощів реалізувати. Але цього не буде. Я не хочу йти вашим шляхом. Мене дивує одне, - як ви, як слуга Христа, який багато років споглядав гідний подиву і наслідування приклад святого Івана-Павла ІІ, не те що майже нічого не навчилися від нього, а ще й потрафляєте докинути кукілю до зерна правди, яке святий засівав у душах українців? Ви кажете, що «той народ», тобто ми, не будемо мати благословення, поки він не зробить по-вашому. А що ж тоді робив папа у 2001 в Україні? Ви що скасовуєте його благословення?

Дорогий у священстві владико-брате! Проповідуйте Христа, бо взагалі-то це ваше покликання, про яке ви напевно час від часу забуваєте, а не жаль за «кшежами всходніми». Пам’ятайте, що ви тут гість. Наша Галицька земля прийняла вас, щоб почути від вас слово істини, а не роздору.

За багато разів перебування на моїй прадідівській Перемиській землі, звідки моїх предків брутально вигнала колишня польська влада, навіть стоячи над зруйновними теперішньою польською владою українськими церквами (так-так! Болестрашичі, село мого прадіда) та могилами, я ніколи не дозволив би собі, ані моїм братам-націоналістам розписуватися за Бога щодо «уразумлєнія поляків Катинню за грєхі» чи думати: «Чи часом Гітлер не виконував Божу волю у 1939?», не кажучи вже про плюндрування польських поховань (навіть вояків АК чи БХ).

Бачить Бог, не ми почали і пропагуємо ненависть. А ось від вас дивно почути в один день з президентом Московії слова фальші. Скільки ми ще будемо винні вам всім Волиней, Анн Ярославн, храмів, крові? Чому ви не ризикуєте висказати таку ж саму «блаженну» позицію вашим західним сусідам? Чи вони вас менше образили? Чи може навіть не вартує їм нагадувати, що за морд поляків вони тепер мордуються з чорними азійськими ордами, які чогось сунуть і до вас теж, але вже не з нашого боку?

Також, я дуже сподіваюся що єпископи моєї УКРАЇНСЬКОЇ Греко-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ дадуть вам гідну відповідь (наприклад, у дусі владики Йосифа Шумлянського). 

Врешті, і ви і я віримо, що Христос нас колись розсудить по правді. А нині, я б хотів в останнє почути від вас зневагу до мого і вашого (хочете ви того чи ні) народу, і нехай раз і назавжди усталиться вже промовлена, (ви певно не чули, бо може були в Римі), примасом Польщі і главою УГКЦ формула «прощаю, і прошу прощення».

П.С. Чи, все таки, в Римі краще?