Б(У-И)ТИ чи НЕ Б(У-И)ТИ?

            З нахабною систематичністю українське суспільство атакують безглуздими мейнстрімами та «актуальними темами». На жаль, цей метод досягає своєї цілі – люди втомлюються реагувати на різного роду суспільні подразники та байдужіють. Це дуже добре видно по актуальному стані війни та відношенню до неї людей. Хоча, у більшості випадків люди самі немовби хочуть бути обдурені, вони ведуться на усілякі примітивні провокаційні теми, яким приписують архиважливе значення. Пояснити такий хворобливий стан українського суспільства можна тільки «пострадянським сидромом», який є наслідком серйозної руйнації системи національних цінностей диявольською комуністичною системою.

            Однією з таких інформаційних метастаз яку вживляє влада та «єврореформатори» в наше суспільство  є тема «гендеру та толерантності». Не важко здогадатися породженням якої ідеології (в суті якої стоїть Капітал, в прямому і переносному значенні) є ці речі, які мають за мету знищити сім’ю та перетворити людину на раба похоті.

Хто ж може і повинен захистити святеє святих України – родину? В першу чергу це мала б робити державна влада. Її головним завданням є забезпечити захист фундаментальних основ української державності, в єрархії яких родина займає перше місце, понад економікою, міжнародними зв’язками і навіть культурою, бо власне це все є похідним від стану і добробуту родини. Та з прикрістю доводиться констатувати, що теперішня влада в Україні не тільки не захищає родини, але прямо взяла курс на їх знищення своєю підтримкою ЛГБТ та інших хворобливих ідей. Тому прикриваючись красномовністю ці «злочинці в законі» продовжують робити свою темну справу.

Ця ситуація дуже нагадує початок актуальної російсько-української війни. Коли московські метастази у вигляді зелених чоловічків захоплювали важливі стратегічні об’єкти - влада мовчала. Коли на Донбасі відкрито почали сновигати групи сепаратистів – влада мовчала. Коли цих терористів почали успішно знищувати добровольці – влада мовчала. Коли ж добровольцям залишилося кілька кроків щоб дотиснути ворога - влада заговорила мовою заборон, арештів та переслідувань тих, які власною кров’ю захистили український народ і їх в тому числі.

Кажуть, в нас гібридна війна. Війна за що і проти кого? Якщо існує термін гібридної війни за територію, то тим більше він повинен існувати по відношенні до людей та суспільних цінностей. І саме таку гібридну війну оголосила українській родині теперішня влада та її прихвосні.

Тому, ніхто не захистить наші українські родини окрім нас самих! Жодної підтримки «з-поза» не буде. Капітал бачить територію України мультикультуральним середовищем, сировинним придатком, або навіть і своєю власністю.

Враховуючи те, що понад 80 % українців є християнами, то й відповідно місія порятунку родин має стати їхньою головною ціллю. Саме українські церкви залишаються чи не єдиною організованою силою, що на всіх рівнях обстоює родинні цінності. Молитва, декларація своїх прав і т.д. це безперечно потрібно. Але цього не достатньо! З року в рік ситуація погіршується, ворог грає без правил. Віруючі люди чекають від ієрархів конкретних порад у конкретній ситуації. Відповідь – «молитися» вже нікого не задовольняє. По вулицях наших міст ходять парадами збоченці, по телебаченні цілодобова пропаганда гріха, дітям у школі міняють підручники, тому що тато і мама це - дискримінація. А що робимо ми? Молимось і видаємо звернення!

Слуги зла мають руки і ноги. Про них же Спаситель сказав: «що краще такому млинове жорно на шию причепити і в море кинути, ані ж має спокусити одного з цих малих». А у Старому завіті взагалі Бог безкомпромісно наказує: «Коли чоловік зійдеться з чоловіком, так як з жінкою, обидва вчинили гидоту; смертю мусять їх покарати; кров їхня на них» (Левіт 20,13).

Хочете мене звинуватити у насиллі. Ні, перепрошую звинувачуйте Бога! Та ви це вже давно робите! Він для вас ворог №1.  

Я розумію, що ми живемо у інші часи ніж євреї 2 тисячоліття до Христа, і напевно дикувато було б витягнути з хати двох збоченців і вбити на вулиці?!  Тому, нехай сидять собі у своїх борделях і отримують один від одного на СНІДанки подарунки у два чи три пера. Одним словом хай самі себе знищують. Але ж ні! Ця зараза лізе на вулиці, вони рекламують свої збочення, вони хочуть вкрасти наших дітей! А ми і далі ходимо з транспарантами вулицями, якими невдовзі після нас демонстративно пройдуть збоченці.   

Невеличка типова для нашого суспільства ілюстрація. Два чоловіки мають залежність від алкоголю, якої вони, напевно, вже до кінця життя не позбудуться. Проблема? Думаю що так. Перший з них великий і сильний, має добре серце і золоті руки, коли напивається, то нікого не чіпає, а тихенько доповзає до хати і спить. Чи заслуговує той чоловік на те, щоб його за таке побили чи вбили? Ні. Це біда. Другий же, малий і худий, але коли напивається починає бушувати: то жінку хоче зарізати, то сусіда йде палити. Що робити з таким хероєм? Він небезпечний для суспільства, і напевно за енним подвигом, його або самого приб’ють, або що гірше, посадять за те, що відібрав життя комусь.

Те саме відбувається із збоченцями, як і алкоголіки – це хворі люди, які потребують підтримки та лікування. Та коли такий узалежнений починає похвалятися своєю хворобою та ще й рекламувати її, то напевно його треба зупинити, бо він стає злочинцем. Наслідки такої «реклами» періодично можна спостерігати у сюжетах новин, де черговий п’янюга збив дитя на пішохідному переході, а поліція його відпускає.

Тут і з’являється так званий «самосуд». Хто в такому випадку звинуватить у насиллі людей, які щойно на очах втратили рідну кровинку? Чи не є справедливими ці емоційні пориви людини, яка готова покарати за наявний злочин цю п’янющу пику, і тих продажних ментів, і братків, які приїхали визволяти свого дружба на «з біди». Бо де вже тоді людині знайти захист і справедливість? Тему наших судів зачіпати й зовсім не вартує!

Ми, народ, і Церква в тому числі, сліпо і всеціло віддали ПРАВОСУДДЯ державі! Все що ми вміємо - ніяково поспівчувати людині яка втратила дитину, але зганьбити суддю яка цю людину, а не вбивцю її дитини зробила криміналістом, - ми не можемо, це – компетенція суду. Проповідуючи Істину ми забули про її обстоювання. Своєю байдужістю ми віддали владі право вбивати наших дітей руками власних матерів. Ми захопилися велемовністю проповіді, але боїмося сміливо втілювати її щодня, ставши лицем до лиця із брудним злом.

Нас християн напевно за немудрих мають коли звинувачують у насильстві та нетерпимості. Чи ці речі мають тільки фізичний вимір? Чи інформаційне та психологічне насилля над дітьми не є багато гіршим за заслужений ляпас? Чи самі толерасти не вживають насилля, єхидно ховаючись за спини бездумних поліціянтів, використовуючи для побиття опонентів їх «легальну» силу та тюрми?    

Церкву і віруючих хочуть штучно поставити перед дилемою «бити чи не бити», тобто чи мають право противники ЛГБТ вживати проти них силу. Відповідь така: жодна нормальна людина не має бажання бруднити руки до цих збоченців, тим більше ніхто не буде шукати їх домівки чи дубасити їх на робочому місці. Але коли вони нахабно лізуть із пропагандою своїх збочень по омитих кров’ю наших рідних героїв майданах міст, а поліція замість того щоб їх нейтралізувати стає на їх захист, при чому ж за наші гроші, то подібно як і в 2014 на Донбасі, навченим гірким досвідом Криму, звичайний людям, добровольцям, нічого не залишається як дати відсіч таким неподобствам. Так як і тоді їх, цих сміливців будуть засуджувати, що грають на руку ворогу, роблять картинку для московських новин, позорять нас перед світом і т.д. Так, всі «культурні» відвертаються від людини яка прибирає послід, пробиває каналізацію чи вивозить гній, бо ж від них тхне. Але саме завдяки цим людям ця «цивілізація сміття і фейку» ще існує. І якщо вони перестануть робити свою роботу, то ми всі потонемо у власних нечистотах, і в першу чергу у гнилизні душ.  

Капелан «Русич»